Перевод стихотворения «Причетність» современного поэта Лео Гимельзона Осушу я думой слёзы Украины, Обниму душою, словно маму сын, И из глаз прекрасных уберу руины, И судьбу согрею сердцем я своим. Как весёлый праздник, помню сказку детства, Что вела за ручку в звёздное житьё. А мечтой влюблённо в небо засмотрелся, Хоть нырнул иглою в серых дней шитьё. В будущее гляну – сеются тревоги, Розовые краски с криком в тьму летят. И к победам – в прошлом торные дороги. Злые пораженья властвовать хотят. Но я свято верю: бытия движенье Разобьёт заторы грусти и тоски, Чтобы в круговерти отыскать спасенье, А с души и тела – болей снять тиски. Причетність Обійму думками сльози України, обгорну душею, ніби неньку син, із очей чудових приберу руїни та зігрію долю: серце не гасив. Пам’ятаю щиро казочку дитинства, що вела за руки в зоряне життя. Згадкою у небо мрії задивився, голкою поринув в сірих днів шиття... На майбутнє гляну – сіються тривоги, а рожева фарба в темряву летить. Канули в минуле теплі перемоги. Крижані поразки хочуть володіть. Та буття невпинне – невимовно вірю – розіб’є і греблю суму й лихоліть, щоб знайти рятунок в суєтному вирі, охопивши щастям рану, що болить. |