Він жив, але нікому був «не треба» Ходів за хлібом, чи вірші писав. Стояв один на площі просто неба За краплей крапля – від самотності зсихав Настав цей час: його несуть у труні, Хоч за труною натовп невелик, Але вже незабаром прочитаймо, Що був той «він»: «могутнійший старик» Й понесеться: слава та визнання, Й людство йому пісню заспива… Але ж він БУВ! для вас був непомітним. Ну а тепер інакше все… дива… Поет – голодний, а художник – голий Соняшниковим полем все бреде. Живих не бачим, а помер – сумуймо. Чи до добра все це нас заведе?.. 2021 | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
