Книги с автографами Михаила Задорнова и Игоря Губермана
Подарки в багодарность за взносы на приобретение новой программы портала











Главная    Новости и объявления    Круглый стол    Лента рецензий    Ленты форумов    Обзоры и итоги конкурсов    Диалоги, дискуссии, обсуждения    Презентации книг    Cправочник писателей    Наши писатели: информация к размышлению    Избранные произведения    Литобъединения и союзы писателей    Литературные салоны, гостинные, студии, кафе    Kонкурсы и премии    Проекты критики    Новости Литературной сети    Журналы    Издательские проекты    Издать книгу   
Главный вопрос на сегодня
О новой программе для нашего портала.
Буфет. Истории
за нашим столом
1 июня - международный день защиты детей.
Лучшие рассказчики
в нашем Буфете
Конкурсы на призы Литературного фонда имени Сергея Есенина
Литературный конкурс "Рассвет"
Английский Клуб
Положение о Клубе
Зал Прозы
Зал Поэзии
Английская дуэль
Вход для авторов
Логин:
Пароль:
Запомнить меня
Забыли пароль?
Сделать стартовой
Добавить в избранное
Наши авторы
Знакомьтесь: нашего полку прибыло!
Первые шаги на портале
Правила портала
Размышления
о литературном труде
Новости и объявления
Блиц-конкурсы
Тема недели
Диалоги, дискуссии, обсуждения
С днем рождения!
Клуб мудрецов
Наши Бенефисы
Книга предложений
Писатели России
Центральный ФО
Москва и область
Рязанская область
Липецкая область
Тамбовская область
Белгородская область
Курская область
Ивановская область
Ярославская область
Калужская область
Воронежская область
Костромская область
Тверская область
Оровская область
Смоленская область
Тульская область
Северо-Западный ФО
Санкт-Петербург и Ленинградская область
Мурманская область
Архангельская область
Калининградская область
Республика Карелия
Вологодская область
Псковская область
Новгородская область
Приволжский ФО
Cаратовская область
Cамарская область
Республика Мордовия
Республика Татарстан
Республика Удмуртия
Нижегородская область
Ульяновская область
Республика Башкирия
Пермский Край
Оренбурская область
Южный ФО
Ростовская область
Краснодарский край
Волгоградская область
Республика Адыгея
Астраханская область
Город Севастополь
Республика Крым
Донецкая народная республика
Луганская народная республика
Северо-Кавказский ФО
Северная Осетия Алания
Республика Дагестан
Ставропольский край
Уральский ФО
Cвердловская область
Тюменская область
Челябинская область
Курганская область
Сибирский ФО
Республика Алтай
Алтайcкий край
Республика Хакассия
Красноярский край
Омская область
Кемеровская область
Иркутская область
Новосибирская область
Томская область
Дальневосточный ФО
Магаданская область
Приморский край
Cахалинская область
Писатели Зарубежья
Писатели Украины
Писатели Белоруссии
Писатели Молдавии
Писатели Азербайджана
Писатели Казахстана
Писатели Узбекистана
Писатели Германии
Писатели Франции
Писатели Болгарии
Писатели Испании
Писатели Литвы
Писатели Латвии
Писатели Финляндии
Писатели Израиля
Писатели США
Писатели Канады
Положение о баллах как условных расчетных единицах
Реклама

логотип оплаты

Конструктор визуальных новелл.
Произведение
Жанр: РоманАвтор: Серго Карась
Объем: 21576 [ символов ]
Шлях суверенної демократії
2015 рік, який від нас йде, був у Росії роком Літератури. І в його
останній день і навіть останні години я публікую перший розділ свого
роману. Ідею його я виношував чотири роки, але, тим не менше, і сьогодні
не впевнений що це ось прямо роман, а не інший жанр. Почитайте - буду
радий відгукам. А було те що описано, чи ні - вирішуйте самі.
***
- Спати, як хочеться спати! - думав я, дивлячись з під напівзакритих очей
на тітку-підполковницю.
Спати, насправді, дуже хотілося. Останні півтора місяці були настільки
напруженими, в першу чергу, з психологічної точки зору, що часом
здавалося, що я божеволію.
Все почалося увечері 3 грудня 2011 року. З пакетом з сосисками та
макаронами я повертався в студентський гуртожиток, коли подзвонив
Льоха - головний редактор комсомольської газети. Він сказав, що головний
комсомолець області - Іван шукає мій телефон, і хоче завтра послати мене
на складну дільницю спостерігати за виборами в Держдуму. Я вже був
записаний на «звичайну» дільницю в районі під назвою «Доброє» в
обласному центрі. Але відповів, що якщо Іван домовиться з міськими
кураторами, то я за - чим цікавіше, тим краще. Потім подзвонив і сам Ваня,
якому я повторив те ж саме.
І ось о 5 ранку я стояв біля офісу комуністів, потихеньку почав
підтягуватися народ. Виявилося, що їду не з Ванею, а з більш досвідченим
(принаймні, за віком) Ільєю, який тоді займав пост аж другого секретаря
обкому комуністів.
Завантажившись в дві машини ми поїхали, по дорозі заповнили документи і
близько пів на восьмої були в Костянтиново. Може бути дорогий читач не
знає, але Костянтиново - місто з дивною аурою. Воно кілька років було
столицею Росії. Після того як один з російських царів, якого народна
пам'ять зберегла в історії як Грізного, психонув та поїхав з Москви,
перевізши з собою і столицю.
Так от, у Костянтиново нас зустрів місцевий голова міськкому, який,
судячи з вигляду, ще сам бачив штурм Зимового палацу. За його словами,
порушення очікувалися в лікарні і на дільниці за містом - у колишньому
піонертаборі, над яким тривалий час шефствував завод, що поставляв
телевізори половині Союзу (для іншої половини була друга «фірма»).
Відправивши одну машину з спостерігачем в лікарню, на другий я, разом з
Ільєю, його помічником і тезкою Ільєю, і водієм Андреєм поїхали на
дільницю.
До речі, я забув представитися. Мене звати Сєргєй Риба (це прізвище),
мені 21 рік і я студент третього курсу кафедри журналістики місцевого
університету. Не красень, але, і в дзеркало подивитися не страшно. Якщо,
правда, не дивитися на пузо. З ним давня в'ялотекуча боротьба. Хоча,
познайомитися ближче зі мною ви ще встигнете.
Ранній ранок, засніжена дорога, ворота в піонертабір за якими видніються
літні будиночки. Машини біля входу (їх декілька) натякали про намічений
КВН.
У той день, як з'ясувалося пізніше, проводилося багато так званих
«КВНів»: під прикриттям клубу веселих та найкмітливіших в віддалені
місця звозили молодь, де з ними водили хороводи, а попутно вони
«голосували» за тих, кого треба.
Отже, рано вранці четвертого грудня ми виявилися якраз перед такою
«найкмітливішєю» дільницею. Але тоді ми цього ще не знали.
Глава 1. Котлован
Отже, ранній ранок. Ми стоїмо біля замкнених дверей, на нас через грати
дивляться ЧОПівці.
- Доброго ранку, тут у вас дільниця? - Запитав Ілья, - я кандидат в
депутати від російських комуністів.
- Зараз начальник прийде, - прояснили ситуацію охоронці.
«Начальник» прийшов хвилин через п'ять. Дещо нервовий, з
неконтрольовано-безглуздою мімікою тп жестикуляцією хлопець
приблизно мого віку. Але трохи вище ростом (мій ріст 16, 8 дм, - адже я
про нього ще не говорив? Так?).
Він запитав у нас документи. Через решітку показали. Ми свої посвідчення
(я - члена виборчої комісії з правом дорадчого голосу, наш водій Андрєй -
спостерігача, а Ілья - кандидата). «Начальник» подивився на них і, на
наше запитання: «Чи є тут дільниця?» відповівши багатозначне:
«Можливо», - зник.
За законами класичного роману в цьому місці має бути опис природи. Так
от про неї-рідну. Грудневий неглибокий сніг злегка прикривав убогість
навколишніх обширів. Навпроти воріт було поле, розбита дорога, на якій,
можливо, колись і був асфальт, але це було дуже давно, залізний паркан,
увінчаний ржавими воротами з написом «Оздровітельний табір «Веселка»»
і сільський туалет в кутку, де раптово паркан закінчувався, відкриваючи
свої обійми полю і пропонуючи шлях на волю.
Незважаючи на явну «природну» можливість потрапити на територію
табору через дірку в паркані, ми законослухняно стояли біля воріт. І через
кілька хвилин таки дочекалися. «Начальник» підійшов до паркану:
- Дільниці немає, - розповів він.
За парканом почався якийсь незрозумілий рух, повільно, але вірно ніч
змінював день.
Я намацав у себе редакційне посвідчення - влітку працював у рідному місті
в газеті. Взагалі зазвичай посвідчення у нас не були в ходу - місто
маленьке і всі один одного знають. Але влітку вирішив з'їздити з
дослідницькою поїздкою на футбол. Справа в тому що обласне «Торпедо»,
як і весь російський футбол, функціонувало на бюджетні гроші.
Фінансувався клуб, щоправда, за залишковим принципом, але губернатор,
спільно з владою обласного центру, його зберігав. Губернатор, до речі,
номінально входив в комуністичну партію, правда періодично своє
членство в ній заморожував. І все ж навіть ці напівкроки не давали області
скотитися в повну однопартійність.
Але від одного ліричного відступу повернемося до іншого: після
найуспішнішого в історії «Торпедо» (і найдовшого в історії російського
футболу) півторарічного сезону у другому за силою дивізіоні країни, в
якому клуб, незважаючи на бідний, у порівнянні з іншими командами,
бюджет, зумів зберегти прописку, нове керівництво обласного центру, з
яким раніше область фінансувала команди у форматі 50 на 50, вирішила
свою частину не вносити. Один губернатор стільки "зайвих грошей" не
знайшов. Так в області не стало професійного футболу. І я вирішив
з'їздити за ним у найближче місце - в Хімки на матч Ліги Європи між
московським «Динамо» та шотландським «Данді Юнайтед». Для цього
посвідчення і робив.
Але, прокинься, читачу. Ліричний відступ закінчився і ось я знову стою
біля воріт «Веселки», намацавши в сумці редакторське посвідчення.
- Може мені по ньому спробувати увійти? - запитую хлопців.
- Так якщо з посвідченням спостерігача не пустили, значить, і так не
пустять, та й не логічно, - заперечує Ілья.
І тут я згадую, що влітку проходив практику на одному з московських
телеканалів, який в ті пори ще не остаточно звалився в вихваляння влади
та обговорення марсіан. І у мене залишився номер їхнього продюсера.
Думаю: «Може зацікавляться темою?». Телефоную.
- Вітаю. Пам'ятаєш, я влітку у вас практику проходив? Сєргєй Риба. У нас
тут така ситуація: приїхали на дільницю в Костянтинівському районі, а нам
кажуть, що її тут немає... - звертаюся до нього.
- Це де? Московська область? Ні, ну тоді ми не приїдемо - далеко, -
відповідає він, а судячи по голосу, розумію: не впізнав, не згадав.
Хоч було й не зовсім холодно: все ж не Сибір, топтання в снігу явно не
сприяло зміцненню здоров'я: якось ставало холодно. Що робити?
Викликали поліцію.
Ілья (той, який помічник Ільї) попросив у мене фотоапарат, повісив на
шию і включив відеозапис. Влаштувавши «приховану зйомку», яка і
зафіксувала як на «Ниві» приїхала пара чоловіків-поліцейських.
- Що тут у вас? - звернувся один з них до нас.
Ілья почав пояснювати що не пускають кандидата в депутати, члена УІК (я
адже вже говорив що УІК - це дільнична виборча комісія?..) з правом
дорадчого голосу та спостерігача. Показали документи.
Біля паркану з'явився «Начальник»:
- Документів їх не бачив, - безапеляційно заявив він, показуючи на нас.
Зазвичай в Росії в таких випадках говорять «очі по 5 рублів», але,
напевно, в цей момент очі у нас були на куди більш велику (вочевидь,
іноземну) монету.
- Ми ж показували! Пани поліцейські, вас обманюють, - відповіли ми.
Люди в погонах пообіцяли розібратися і увійшли на приватну територію де,
за легендою, і розташовувалася жадана дільниця.
Вони пішли, а у нас з'явилися нові гості. До автобуса, який вже стояв на
стоянці, приєднався новий по-менше.
Під'їхали до воріт. У вікна ми бачили що в автобусі сидить молодь, на
вигляд років 18-20.
- Вибори тут? - запитав Ілью мужик, висунувшись з вікна.
- Самим цікаво, - відповіли ми.
Тут біля воріт знову з'явився «Начальник».
- Заїжджайте, заїжджайте, не слухайте їх, - сказав він тим хто був в
автобусі, під «іхами» маючи на увазі нас. Ворота відкрилися, автобус
пропав...
А приблизно через півгодини з'явилися і поліцейські. І їх поява, особисто у
мене, викликала приблизно такі ж враження як і знаменитий твір Рея
Бредбері.
Ні, люди в погонах були без вогнеметів. Просто замість двох чоловіків-
поліцейських, які увійшли за периметр, вийшли чоловік та... жінка у формі
поліцейського, яка притискала до грудей якийсь пакет. Ми кинулися до
них
- Ну що з'ясували? Є там дільниця?
Але поліцейські сіли в свою «Ниву» і поїхали в далину...
Відчуття нереальності, або сюрреалізму посилювалося. Здавалося: «Ну як
так-то? Цього не може бути!» Але все тільки починалося.
Охоронці, чоловіки років сорока, діти вісімдесятих, які з тих пір і не голили
свої вуса, та яких, вочевидь, просто найняли для охорони незрозуміло чого
і які теж офігевалі від того, що відбувається, підкликали нас.
- Ви знаєте що на Заводі (пам'ятаєте, я вам розповідав, - який для
половини Союзу телевізори випускав?.. - прим.) змушують голосувати за
«Єство Радості» (а так називається «партія влади», - прим.). Робочі
приходять до майстра. У нього з одного боку лежить бюлетень, в якому
галочка стоїть за «Єство», а з іншого заяви на звільнення за власним
бажанням. І ти береш або одне, або інше.
Те про що вони розповіли, звичайно, здавалося зовсім нереальним. Але
кафкіанство для цього дня, як починало здаватися, було звичним явищем.
Тому вирішили що я і Андрєй-водій поїдемо і подивимося що там до чого, а
решта залишаться тут і спробують все ж потрапити на ділянку.
Час вже перевалив за 10 годину, тобто дільниці працювали третю годину.
Приїхали на прохідну заводу. Входимо. Стоять дві жінки-охоронниці.
- Тут у вас дільниця? - запитую.
- Треба дізнатися, - каже мені одна з них.
Відходить у комірчину щоб подзвонити. Комусь набирає, потім виходить і
оголошує:
- Дільниці немає.
- А можете повторити це? - попросив я, діставши свій телефон з камерою
на 2 мегапікселі (фотоапарат залишив хлопцям у табори).
- Дільниці у нас немає, - повторюють тітки.
- А хто вам сказав?
- Наш начальник охорони.
Що робити? Вирішили поїхати писати скаргу в ТІК (територіальна виборча
комісія, яка об'єднує всі УІКі району).
- Приїхали на дільницю, а нам охоронниці кажуть, що її немає, -
розповідаємо.
Йдемо в коридор, я починаю писати скаргу. Другу теж починаю, але так як
рука втомилася, другий примірник за мене дописує Андрєй.
- У вас тут почерк не той, і підпис не схожа, - у мене відмовляються
приймати скаргу.
Може у вас можна тоді ксерокопію зробити?
Все-таки домовляємося, що вони роблять ксерокопію тієї заяви, яку
повністю написав я. Отримуємо завірену копію. І вирішуємо їхати назад.
- Зараз приїжджаємо, а дільниця з'явилася, - сміємося в дорозі.
Уже знайома прохідна, знайомі охоронниці. Змінилося тільки час - година
дня.
- У вас не з'явилася дільниця, - запитую я, і морда обличчя сама
розпливається в найширшої усмішці.
- Зараз уточнимо, - незворушно відповідають тітки.
Знову йдуть, телефонують і...
Зі сходів буквально злітає чоловік років 40-45, в костюмі, схожий на
керівника середньої ланки.
- Я Іван Петрович, - відрекомендовує сам себе він, - а ми на вас давно
чекаємо.
Єдина причина по якій моя щелепа в той момент не впала в район колін -
фантастичне самовладання, яке було зі мною в цей день.
Я попрощався з Андреєм і ось вже ми з ІванПетровичем піднімаємося
сходами.
- Що ж ви мені не подзвонили? А я ж сиджу. Спостерігачів чекаю, -
розповідає він.
- Так про вас же навіть в ТИК не знали. Ви точно були?
- Звичайно, звичайно, ми тут сидимо, у нас вже голосують активно.
Входимо в невелике приміщення, в ньому поліцай та дві жінки - члени
комісії. На цьому працівники дільниці і охоронці порядку закінчуються. У
кабінці стоїть один мужик. Він виходить, кидає бюлетень в урну, та йде.
Також дізнаюся, що постійного списку виборців немає, і, головне, списки
не зшиті між собою. Просто окремі листочки. На заводі ж ніхто не
прописаний.
Сидимо. На дільниці нікого немає. Для урізноманітнення вирішив сам
проголосувати за відкріпним. Даю секретарю, Марині Петровні свої
паспорт, свідоцтво про тимчасову реєстрацію і відкріпне:
- Скільки паперів, - дивується вона.
- Ну ось так, студент – вчуся.
Через годину, за яку на дільницю так ніхто і не прийшов, вирішив запитати
Івана Петровича:
- Так що, будуть ще виборці-то?
- У нас же тут завод, - відповідає глава УІКа, - ось з ранку перед зміною
багато кого було.
- На четверту підійдуть. Якраз зміна закінчиться, - обіцяє Ірина
Михайловна - заступник голови.
Кімната з одною урною для голосування і парою «кабінок», розділених
фіранкою. У кутку - стіл комісії. Я сиджу майже по центру кімнати.
Періодично заходить поліцай.
Подзвонив Ільї (тому, який кандидат у депутати):
- На дільницю потрапили. Кажуть, що вони завжди тут були і тільки нас і
чекали. Проголосувало вже більше тисячі. Але списки у них не прошиті, -
доповідаю «керівництву».
- Пиши скаргу, - говорить він.
Казав, мабуть, голосно, та й пишу не соромлячись, так що у комісії я
викликав пожвавлення. Подаю скаргу Івану Петровичу. Але він довго
дзвонить якомусь керівництву та з'ясовує що до чого.
- Ви зобов'язані зареєструвати скаргу, - кажу йому.
Але після тривалих консультацій все-таки вирішив нічого не приймати.
Я думаю, мій читач дружить з логікою, і розуміє що коли голова не
прийняв скаргу він не тільки зробив порушення, а й викликав у мене
черговий напад нереальності.
Так, так, так! Забув. З моменту моєї появи на дільниці минули вже півтори
години. І ніхто не прийшов. Ну, тобто взагалі. Я був останнім хто
проголосував.
Я подзвонив Ільї і розповів про те як я «подав» скаргу. Марина Петровна,
жінка років 35-ти, (напевно, ще нещодавно славилася першою красунею,
але зараз її краса повільно в'янула) яка, можливо, в силу своєї
привабливості, здавалася мені найбільш нормальною людиною на цій
дільниці, почала кликати мене в сусідню кімнату… поїсти.
- Раніше четвертої ніхто не прийде все-одно. Давайте поїмо, - звернулася
вона до мене.
Але я використав свій НЗ (недоторканний запас) з шоколадки і пляшки
води і відмовився. Не виходив навіть у туалет. Думав: «Ну вжеж нііііі,
більше я вам тут провернути нічого не дам».
Приблизно на цих моїх думках до нас, у супроводі Івана Петровича, який
якраз кудись виходив, увійшла делегація з трьох чоловіків
представницького вигляду
- Ну що, як тут у вас? - басом запитав один з них.
- Дільниці не було до години дня. Пустили нас тільки після того як ми
написали скаргу в ТІК. Зараз не приймають скаргу на списки виборців,
котрі не зшиті - починаю перераховувати «як тут у нас».
Дядьки відсторонюються і просто перестають слухати. Вже після того як
вони швидко ретирувалися дізнався, що це були кандидат від «Єства
Радості» і пара людей з ТІКу.
Вони пішли, а слідом за ними приїхав Ілья - кандидат у депутати. Ми
домовилися що мою скаргу він відвезе до ТІКу, раз тут її відмовилися
приймати. Виявилося, що і в табір хлопців все-таки пустили, вочевидь,
коли всі «справи» вже зробили.
О 4-ої годині так ніхто і не прийшов:
- Ну вони ж працюють, ми не гарантували що виборці обов'язково будуть,
- «пояснив» Іван Петрович.
До речі, сам голова комісії надовго пропадав. Як казала Ірина
Михайловна:
- Від'їхав по справах.
або:
- Поїхав до ТІК.
Що, звичайно, здавалося дивним. Адже комісія щойно обслужила більше
тисячі виборців. І, у разі повторного напливу, без Івана Петровича було б
просто не впоратися.
Втім, і поліцейський, який зрідка заходив, і Ірина Михайловна, і, навіть,
Марина Петровна, схоже, вже втратили будь-який інтерес до подій. А мені
довіряли настільки, що в якийсь момент я навіть залишився на дільниці на
самоті.
Години йшли, я сидів. З одного боку намагався укласти в голові те що
взагалі відбувалося і вже відбулося в цей день, з іншого починав трохи
нудьгувати, тому що події-то якось закінчилися.
Мені навіть принесли чай на моє місце, мабуть зрозумівши, що з кабінету
не виманиш. А, може бути, вирішивши що чим більше вип'ю, тим швидше
піду в туалет.
По-справжньому занудьгувати мені не давала спроба аналізу. Я ніяк не міг
зрозуміти: Ірина Михайловна, симпатична Марина Петровна, ну не були
вони схожі на тих хто щойно сфальсифікував тисячі голосів, не були схожі
на злочинниць. Та й Іван Петрович, незважаючи на те що якоїсь симпатії в
мені він не викликав, на запеклого негідника теж схожий не був. Невже
вони праві? Невже фальсифікацій не було?
Моє бажання вірити в людей і їх найкращі якості розбивалися о кількість
бюлетенів в урні. Наскільки я зрозумів, у Івана Петровича в будівлі цього
колись гіганта радянського телевізоробудування була невеличка фірма, а
Марина Петровна та Ірина Михайловна були його підлеглими. На нього
натиснули? І він просто змусив своїх підлеглих піти на злочин? Чи
розуміють вони що роблять?
Відповідей, які б "влізали" в мою голову, я не знаходив. Напевно тому
напруга мене не відпускала.
У якийсь момент я почав замислюватися: а чи не замкнені ми? Може
просто зовні до нас ніхто потрапити не може, і знаючи це члени комісії
поводяться настільки спокійно: знають, що навіть теоретично ніхто не
зможе увійти...
Приблизно за годину до кінця голосування приїхав Іван Петрович, який
був відсутній на дільниці години так з 2. Мабуть, він отримав завдання
вивести мене з себе і, як наслідок, і з дільниці.
- Ось ти спостерігаєш від Комуністичної партії. Я не розумію, як зараз
молодь може йти від них, - почав він, - так, в країні все не дуже. Думаєш
мене все влаштовує? Та мене не влаштовує. Ти бачив які у нас дороги -
погані дороги, роботи немає взагалі. Але з ними ж краще не стане.
Стабільність потрібна.
- Іване Петровичу, сьогодні заборонена політична агітація. І навіть якби я
хотів з вами подискутувати - сьогодні не буду. Якщо хочете - можемо після
виборів зустрітися, поговорити. Але це тільки якщо ви до Кіново (обласний
центр, - прим.) приїдете. Я до вас не поїду, - відповів я.
- Ну добре, - змирився Іван Петрович.
Так ми і досиділи до восьмої вечора - закриття дільниць. Хоча приблизно
за півгодини до закриття Марина Петровна та Ірина Михайловна почали
щось підраховувати і дивитися як звести кінці з кінцями. Я їх попросив
хоча б нічого в протокол не записувати.
Підготовча частина підрахунку, погашення невикористаних бюлетенів,
загалом, рутина.
І найголовніший екшн: поліцейський і Іван Петрович висипають на стіл
бюлетені з урни. Хотіли залучити й мене, але я сказав що, як спостерігач,
я не можу чіпати бюлетені і можу тільки дивитися за процесом. Я дістав
телефон, знімаю. Бюлетені якось дивно випадають згорнутими стопками
штук по 20-30. Для того щоб так падати випадково їм потрібно було дуже
постаратися.
Марина Петровна та Ірина Михайловна починають відразу перекладати і
щось бурчати під ніс. Потім з'ясувалося що вони вирішили що отак вони
вже рахують голоси. Довелося пояснити ситуацію і хоча б рахувати їх
змусити за процедурою. Процес затягнувся.
Схоже, виявилося, що видати тисячу бюлетенів набагато простіше, ніж їх
порахувати. Мені телефонували хлопці, які повернулися з дільниць з
табору та лікарні. Одна машина з двома Ільямі вже вирушила до Кіново,
друга чекала на мене.
- Хлопці, ми рахуємо за процедурою. Вибачте, - пояснював товаришам
затримку по телефону.
А бюлетені, якось виходило, були тільки за «Єство Радості», таких якраз
майже тисяча і вийшла. Лише під кінець (потім я подумаю, що їх могли
вкинути перед тим як пустити мене) голосів 20-ть з'явилися за «Патріотів
Радості» - партію, яка навіть не претендувала на те щоб пройти в
парламент і про існування якої я, людина яка цікавиться політикою,
дізнався за кілька тижнів до виборів. На решту партій розкидали по 10-15
голосів.
Підрахунок закінчили, копію протоколу я отримав, в туалет в зловісній
нічній тиші (а була приблизно година ночі) сходив. І ось вже возз'єднався
з хлопцями.
У машині всі голодні. Зупиняємося біля магазину, який знаходиться
навпроти колишньої резиденції Грозного царя. Але там такий запах, що
бажання їсти зникає. Зупиняємося в сусідньому місті в нічному магазині.
Купуємо ковбасу, ламаємо на всіх.
Слава, який спостерігав у лікарні, розповідає як його не пустили на
«виїздне» голосування по палатах через те що у нього не було халата і
змінного взуття. Звідки правда вони з'явилися в інших – загадка.
Приблизно до четвертої ранку приїжджаємо в обком. Там вже п'ють гірку
Руслан, разом зі своєю командою. Він балотувався на довиборах в обласні
законодавчі збори і не пройшов.
Перекидуємося парою фраз, п'ю стопарик, розумію, що компанія не
відповідає моєму збуджено-сонному настрою.
Іду, сам не знаючи куди. Адже в гуртожиток пускають тільки з 6 ранку,
тобто у мене ще 2 години.
Знаходжу швидкохарч, замовляю колу і відключаюся за столом.
Copyright: Серго Карась, 2019
Свидетельство о публикации №350389
ДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 08.05.2019 16:14

Зарегистрируйтесь, чтобы оставить рецензию или проголосовать.
Устав, Положения, документы для приема
Билеты МСП
Форум для членов МСП
Состав МСП
"Новый Современник"
Планета Рать
Региональные отделения МСП
"Новый Современник"
Литературные объединения МСП
"Новый Современник"
Льготы для членов МСП
"Новый Современник"
Реквизиты и способы оплаты по МСП, издательству и порталу
Организация конкурсов и рейтинги
Литературные объединения
Литературные организации и проекты по регионам России

Как стать автором книги всего за 100 слов
Положение о проекте
Общий форум проекта