Книги с автографами Михаила Задорнова и Игоря Губермана
Подарки в багодарность за взносы на приобретение новой программы портала











Главная    Новости и объявления    Круглый стол    Лента рецензий    Ленты форумов    Обзоры и итоги конкурсов    Диалоги, дискуссии, обсуждения    Презентации книг    Cправочник писателей    Наши писатели: информация к размышлению    Избранные произведения    Литобъединения и союзы писателей    Литературные салоны, гостинные, студии, кафе    Kонкурсы и премии    Проекты критики    Новости Литературной сети    Журналы    Издательские проекты    Издать книгу   
Главный вопрос на сегодня
О новой программе для нашего портала.
Буфет. Истории
за нашим столом
1 июня - международный день защиты детей.
Лучшие рассказчики
в нашем Буфете
Конкурсы на призы Литературного фонда имени Сергея Есенина
Литературный конкурс "Рассвет"
Английский Клуб
Положение о Клубе
Зал Прозы
Зал Поэзии
Английская дуэль
Вход для авторов
Логин:
Пароль:
Запомнить меня
Забыли пароль?
Сделать стартовой
Добавить в избранное
Наши авторы
Знакомьтесь: нашего полку прибыло!
Первые шаги на портале
Правила портала
Размышления
о литературном труде
Новости и объявления
Блиц-конкурсы
Тема недели
Диалоги, дискуссии, обсуждения
С днем рождения!
Клуб мудрецов
Наши Бенефисы
Книга предложений
Писатели России
Центральный ФО
Москва и область
Рязанская область
Липецкая область
Тамбовская область
Белгородская область
Курская область
Ивановская область
Ярославская область
Калужская область
Воронежская область
Костромская область
Тверская область
Оровская область
Смоленская область
Тульская область
Северо-Западный ФО
Санкт-Петербург и Ленинградская область
Мурманская область
Архангельская область
Калининградская область
Республика Карелия
Вологодская область
Псковская область
Новгородская область
Приволжский ФО
Cаратовская область
Cамарская область
Республика Мордовия
Республика Татарстан
Республика Удмуртия
Нижегородская область
Ульяновская область
Республика Башкирия
Пермский Край
Оренбурская область
Южный ФО
Ростовская область
Краснодарский край
Волгоградская область
Республика Адыгея
Астраханская область
Город Севастополь
Республика Крым
Донецкая народная республика
Луганская народная республика
Северо-Кавказский ФО
Северная Осетия Алания
Республика Дагестан
Ставропольский край
Уральский ФО
Cвердловская область
Тюменская область
Челябинская область
Курганская область
Сибирский ФО
Республика Алтай
Алтайcкий край
Республика Хакассия
Красноярский край
Омская область
Кемеровская область
Иркутская область
Новосибирская область
Томская область
Дальневосточный ФО
Магаданская область
Приморский край
Cахалинская область
Писатели Зарубежья
Писатели Украины
Писатели Белоруссии
Писатели Молдавии
Писатели Азербайджана
Писатели Казахстана
Писатели Узбекистана
Писатели Германии
Писатели Франции
Писатели Болгарии
Писатели Испании
Писатели Литвы
Писатели Латвии
Писатели Финляндии
Писатели Израиля
Писатели США
Писатели Канады
Положение о баллах как условных расчетных единицах
Реклама

логотип оплаты

Конструктор визуальных новелл.
Произведение
Жанр: Проза для детейАвтор: Данко Грэк
Объем: 7983 [ символов ]
«Як з білих яблунь дим…»
Генеральний директор Павло Іванович підвів голову від колонок цифр, за звичкою розгладив кінчиками паль­ців густі брови і задоволене відкинувся на спинку кріс­ла. Тепер можна спокійно летіти до Москви. Цікаво, чого його знову викликають?
Задивився у вікно: серед зелені дерев свічадами ві­кон виблискували будинки невеликого міста, якого не­має і ще довго не буде на жодній географічній карті. Що вдієш? Поки є у світі сили, що брязкають зброєю, нам такі міста будуть необхідні.
— Павле Івановичу,— вивів його з роздумів голос секретарки.
Клацнув вимикачем на пульті селекторного зв'язку.
— Слухаю.
— Ваш літак — о дванадцятій десять. Машина буде через п'ятнадцять хвилин, документи готові.
— Гаразд, Олено Дмитрівно, принесіть. Увійшла вже немолода, з виплітками сивини в густо­му волоссі жінка, що лагідними манерами, добротою і ще чимось приємним нагадувала йому турботливу матір. Може, саме через це він ось уже сім літ, підні­маючись по, службі, й не розлучається з нею.
— Тут квиток, відрядження, гроші,— поклала на стіл коричневу, з защібкою, папку.— Решта необхідного для поїздки — в машині.
— Дякую, Олено Дмитрівно,— привітно кивнув жін­ці.— Ви піклуєтесь про мене, як про маленького.
Гарних уст торкнулась ледь помітна усмішка — їй подобався цей здібний юнак, що весь із головою поринув у справи, став мудрим і справедливим керівником. Вона вже повернулася, щоб піти, та раптом нерішуче зупи­нилась:
— Я не хотіла турбувати, але до вас проситься якийсь чоловік.
— Що він хоче?
— Не каже. Це один із тих, хто сьогодні звільнив­ся...— вона запнулась і кивнула головою у бік розташо­ваного неподалік од, території заводу табору, куди потрапляють не зі своєї волі.
— Гаразд, нехай увійде.
Поріг кабінету несміливо переступив сутулий і си­вий, ніби облитий молоком, чоловік.
— Сідайте,— вказав на крісло Павло Іванович. Та незнайомець не зрушив з місця, мняв у напруже­них, з випуклими жилами, руках шапку й продовжував незмигно дивитися на директора, мовби вивчав його.
— Моє прізвище—Романюк Іван Павлович,—над­щерблено прогудів його бас.
Павло Іванович здригнувся, а пам'ять понесла в ми­нуле, в той далекий день, коли так нагло сконало його дитинство.
 
...Того. ранку він прокинувся ще до дзвінка будиль­ника: сонце двома снопами світла заливало кімнату. А за вікном стелився під гору рожево-білою пеленою яблуневий сад.
Він швиденько опустив на долівку ноженята й шмигнув у суміжну кімнату до батька. Та його ліжко, як і ; вже кілька днів підряд, було застелене. Засмучений, пішов на кухню вмиватися.
— Ти вже встав? — здивувалася мати й тильним боком долоні відкинула з очей пасмо волосся. Вона стояла біля кухонного стола й мила посуд. Ти в мене чемний хлопчик, правда?
— Мамо, а коли повернеться тато?
— Скоро, сину, скоро,—вона чомусь уникає диви­тися в очі.— Умивайся хутчіш та й будемо снідати.
— А де він так довго? — знову насмілився запитати за столом.
—Ти ж знаєш—у відрядженні! — видихнула роз­дратовано й важко зітхнула. — І скільки тебе вчити, ще коли їдять, то не розмовляють.
Він не сердиться на матір, хоча починав здогадуватися, що тут щось не так. Відколи батько поїхав у якесь випадкове відрядження, відтоді щовечора приходить ба­чуся, вони зачиняються з мамою у кімнаті і про щось довго шепчуться. До нього долітають лише незрозумілі слова: аліменти, суд, розлучення... Та й Петрик зі старшої групи насміхається, каже, що батько його ні в якому відрядженні, а знайшов собі іншу маму.
«Та хіба можна знайти іншу маму?» — важко зітхає Петрик і мовчки їсть.
У дитсадку, коли діти лаштувалися спити, до нього підбіг Петрик, шепнув, що його на вулиці чекає батько.
— Уже приїхав, — зрадів хлопчик і вибіг на поросле споришем подвір»я.
Справді, біля хвіртки стояв батько з якоюсь рожевощокою тіткою.
— Татку! — кинувся до нього Петрик і повиснув на шиї. — Ти вже приїхав?.. Купив мені ведмедика?.. Ти більше нікуди не поїдеш?
Батько опустив його на землю, мовчав і лише запопадливо глипав у круглі, наче цибулинки, очі жінки. Вона силувано всміхнулася і простягнула цукерку.
— На, візьми.
— Бери, бери,— підбадьорював батько.
Цукерка була м’якою і гарячою.
— Це тьотя Клава, — сказав батько й потер кінчик носа. —Ти хочеш того… білого ведмедика? Ходи з нами до тьоті Клави — там є багато-багато ведмедиків чорних, білих…А ще в тьоті Клави є машина. Хочеш покататися на справжній машині?
— Хочу, — недовірливо покосився на повнотілу «тьотю Клаву», що незворушливо стовбичила у хвіртці.
— От і гаразд.
— Тільки спочатку покличемо маму й підемо разом…
Батько нахмурився, тьотя Клава відвернулася, а він зрозумів усе: Петрик казав правду!
В маленьких груденятах закипіла образа, забриніли на віях сльози, готові бризнути дрібними пацьорками. Тицьнув батькові у руки цукерку, різко обернувся й побіг, тамуючи сльози...
Увечері знову прийшла бабуся.
— Навіщо ви ходили до нього?— тихо, щоб не почув у своїй кімнатці син, стала дорікати Павликова мати.
— Хотіла, як краще, сподівалася — одумається ще! Знаєш, що він мені на те сказав: нема, каже, кохання, спливло, як з білих яблунь дим! Гаспид, ще й вірші ци­тує... Господи, а ти чому не спиш? — заглянула бабуся до нього в кімнатку.— Спи, внучку, спи, сирітко моя безталанна.
— Мамо, облиште, він — не сирота, в нього мати є.
— А що ж ти робитимеш, сарако, з двома діточка­ми? — недвозначно поглянула на вже розповнілий донь­чин стан.— А може, й справді, віддай їм Павла?
— Цього ніколи не буде!
— Як же ти житимеш, як даватимеш собі раду?
— Якось воно буде, не на безлюдному ж острові жи­вемо.
— А може, піти тобі, доню, поскаржитися куди слід? — невгавала стара.
— Нікуди, мамо, я не піду. Серцю не накажеш, ви ж самі чули—нічого вже не зосталось, спливло, як з бі­лих яблунь дим...
Під їхнє глухе бубніння Павлик поринав у сон і ба­чив, як у садку яблуні та груші оповивав білий-білий дим.
Через багато літ, познайомившись із творчістю ві­домого поета, він зрозумів справжній зміст цього рядка, що так міцно засів у пам'ять тої далекої весни...
 
— Не впізнаєш мене, сину? — донеслося до його сві­домості надщербне гудіння. — Я — батько твій...
Згадка про той далекий день гострим щемом зранила серце, і в грудях поволі стала підніматися глуха лють.
Тоді, коли він був радий шматкові хліба і як най­більшим скарбом тішився новими штанами, пошитими з «чортової шкіри», цей здоровий чолов'яга розкидався грішми, був «своїм хлопцем» для цілого містечка, тільки жодного разу не переступив поріг хати, де в нестатках росли його кревні діти...
Уже коли Павло гриз граніт науки, вечорами та у вихідні розвантажував вагони, заробляючи на прожит­тя, отримав від молодшого брата листа, в якому той по­відомляв не без іронії про те, що їхній татуньо отримав, нарешті, належне й пішов на довгі дванадцять літ туди, де Макар телят не пас.
І от сьогодні, через тридцять п'ять літ від тої дале­кої весни, їхні дороги знову перехрестилися.
— Ні, шановний, — Павло Іванович силою волі вта­мував роздратування,— ви помиляєтесь: у мене немає батька. Коли мені від роду не було й п'яти літ, мій батько щез, розтанув, як з білих, яблунь дим.
Старий здригнувся, гірка гримаса скривила його обличчя.
— Ти не карай мене так суворо, сину,— він за дав­ньою звичкою потер кінчик носа.—Я свою кару спокутуватиму все життя.
Павло Іванович уважніше поглянув на зморшкувате лице, грубі, з випуклими жилами, натруджені руки, на колись сині-сині, а тепер з червоними прожилками вицвілі очі, й у глибині душі проклюнулась жалість. Як би там не було, але ця людина дала йому життя, хоча й втратила право називатися батьком.
— Що я можу для вас зробити?
— Я хотів би залишитись тут працювати. Там,— старий махнув рукою кудись на безкінечність лісу, й го­лос його здригнувся, — я тепер нікому не потрібний...
— Павле Івановичу,—в дверях з'явилася Олена Дмитрівна.—Машина вже чекає біля під'їзду.
— Йду. До речі, розпорядіться від мого імені,— він запнувся,— щоб цьому чоловікові виділили місце в гур­тожитку й оформили на роботу...
Copyright: Данко Грэк, 2008
Свидетельство о публикации №175160
ДАТА ПУБЛИКАЦИИ: 02.08.2008 02:53

Зарегистрируйтесь, чтобы оставить рецензию или проголосовать.
Устав, Положения, документы для приема
Билеты МСП
Форум для членов МСП
Состав МСП
"Новый Современник"
Планета Рать
Региональные отделения МСП
"Новый Современник"
Литературные объединения МСП
"Новый Современник"
Льготы для членов МСП
"Новый Современник"
Реквизиты и способы оплаты по МСП, издательству и порталу
Организация конкурсов и рейтинги
Литературные объединения
Литературные организации и проекты по регионам России

Как стать автором книги всего за 100 слов
Положение о проекте
Общий форум проекта