Мені так сумно, як на чужині, мені так страшно, як у лісі. Не допоможуть мені сльози, і я не можу кинути усе до бісів. Мій телефон мовчить, а твій відповідає голосом чужим. Чому та радість не іде до мене, чому сама, чому не з ним. І теплий грудень не бажає настрій піднімать, така пора. В усьому в світі є свій сенс, як має правила нехитра гра. Хай краще б віхола, та сніг замів до мене шлях-доріжку, Чекала б я на тебе, дивлячись з вікна, закривши книжку. Надія скигле, помираючи нівроку, як отой дощ під Новий рік, Чиясь рука торкає за рукав і невблаганно хоче щоб ти далеко втік Від мене і від моїх примх, від мого серця і від мого тіла, І грішну мою душу так благає, щоб і страждала я, і щоб терпіла. Здається маю я квиток на ярмарок чудових паперових квітів, Блукаю я рядами, шукаю щось таке, найкрасивіше в світі, Тримаю виграш, треба ж так що пощастило, прошу щоб і надалі: В білеті вписано “пробачте, а я не Ваш, будь-ласка, грайте далі!” Зелене листя запізнілого цвітіння ніжно вистукує в моє вікно, Чомусь я так по-справжньому та ясно відчуваю, що воно Так як і я росте невчасно, його так жаль і так не зрозуміло, Потрібна я як в липні те старе пальто, що на цвяшку висіло. Туман вкриває місто з вогнями теплими у прямокутничках вікна, Вкриваю ковдрою худенькі плечі доньки, і посміхається вона, Налью у мисочку свіженьке молочко, торкнусь до вушка кішки, Так, я потрібна, так, потрібна я, “да я нужна” своїм малішкам! І весело вже дзеленчить мій телефон, хтось помиляється так смішно, Тримаємось за руки, сміємось, співаємо пісні святкові, новорічні, Бажання чарвіні складу я під ялинку, туга важка замучиться гадати, А саме той нехай приходить, і за незбутим я не буду шкодувати. | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
