Любуясь на небо, о крыльях мечтаю: Как жаль, я не сокол, как жаль, не летаю, Господь, почему ты мне крылья не дал? Я землю покинув, орлом бы летал. За далью небесной, от мира подальше, Я долю нашёл бы, без горя и фальши. Где мог спозаранку у солнца просить, Напасти и беды лучами пронзить. Без радости в сердце, несчастьем любимый, Порухой-бедою по свету гонимый. Судьбе я чужой и чужой для людей: Кто любит-голубит сироток-детей? С отрочества нежности, ласки не знаю, Опять в одиночестве ночь коротаю. Но истина в сердце гнездится одна – Мне вольное небо – моя сторона. И враз становлюсь я сильней, и смелее, Гляжу я на небо своё веселее. И вмиг позабуду, что я сирота, Мне крепкими крыльями стала мечта. О, Господи, дай, мне орлиные крылья, Без вольного ветра я полон бессилья. Орлом быстрокрылым по небу скользя, Я знаю, без счастья жить больше нельзя! * * * Недолi. Михайло Петренко Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав. Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту І ласки у зірок, у сонця просить, У світлі їх яснім все горе втопить. Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий, Я наймит у неї, хлопцюга приблудний; Чужий я у долі, чужий у людей: Хіба ж хто кохає нерідних дітей? Кохаюся з лихом, привіту не знаю І гірко і марно свій вік коротаю, І в горі спізнав я, що тільки одна — Далекеє небо — моя сторона. І на світі гірко, як стане ще гірше, — Я очі на небо, мені веселіше! Я в думках забуду, що я сирота, І думка далеко, високо літа. Коли б мені крилля, орлячі ті крилля, Я б землю покинув і на новосілля Орлом бистрокрилим у небо польнув І в хмарах навіки от світу втонув! | 
Положение о Клубе
Сделать стартовой
