Поглянути в вікно. Дивитися довго-довго. Подумати, що все-дурня...Все-все, всі-всі. Засміятися дзвінко.Зачудуватися відлунням пустої квартири. Мимохіть витерти вказівним пальцем сльозу...Дивитися в вікно довго і нічого не бачити, не чути. Закрити очі. Зрозуміти, що все змінюється. Життя пливе. Лише оце вікно в бабусиній хаті не мінятиме свого виду, якщо, звичайно, онуки не вирішать поставити євро... Побут. Обов’язки.

Нерозумна оса намагається потрапити в кімнату, б’ється об скло і стає зрозуміло, що здаватися вона не збирається. Може, колись у неї і вийде проникнути в середину чогось, для неї, незрозумілого...

Все змінюється:вікна, звичаї, люди. Метаморфози з останніми - найстрашніші.

Чого чекати? Чогось.

А чи потрібно? Мабуть.

А, може, просто спостерігати, та не приймати участі?

А, може, навпаки - бути активним?

Світ змінюється, та все ж ті вікна в бабусиних хатах є виходом до чогось незвичайного, нетлінного, вічно щасливого,людського....