У будь-якому місті є невеличкі окольні вулички. Вулички, які не позначені на жодній з мап міста, вулички, котрі вкриває тонкий шар ефимерного пилу. Мовчазні будинки майже стуляють зморшкуваті щоки, немов бажають один одному сказати щось на вухо. А по безлюдому каменю крокує невидимий вітер. Він в’яло шевеле пилюку. Він немов митець, що торкається пензликом фарб, придивляючись до безбарвного мольберту…

Одного разу я мав нагоду потрапити туди, в країну, збудовану людьми, і людьми забуту. Не пом’ятаю, яке це було місто. Власне, не має значення. Я йшов повз безлюді будівлі по каменю, що давно забув, як лунають людскі кроки. Сонце сюди не заходило – занадто високо простягнулися кам’яні лоби будинків. Холодна вогкість повзла по вулиці. Тут жила глибока, немов безнадія, тиша.

Я подивився перед собою. Назустріч мені йшла людина. Я трохи здивувался – двоє перехожих якось забагато для безлюдої вулички.

Він йшов назустріч. Ритмічно, надзвичайно чітко йшов. Очі його були надзвичайно самовпевненні... Я впізнав його.

------------------------------------------- ------------------------------------------- ------------------------

(Зриваю простиридло. Вмикаю метроном)

Я: Здрастуйте, шановний. Куди йдете?

Він: У майбутнє, звісно.

Я: Що ж, містер Час... Ви ж Час, я не помиляюся?

Він: Так, не помиляєтесь.

Я: Що ж, нарешті зустрів вас. Ніяк не міг наздогнати... Аж ви тут, де я взагалі забув про ваше існування, де і не сподівався зустріти. Я хочу сказати вам дещо. У вас є хвилинка?

Він: (\І хвилинка, і рік, і сторіччя в нього звісно були. В нього була вічність. Одначе він просто відповів\) Так, є.

Я: Прекрасно. Ось що хотів сказати... (\Багато, дуже багато накепіло в мені до тієї миті! Мені було, що говорити, я знав, що сказати. І я безжалісно говорив\) Ви шахрай! То ракетою, передзвоном швидких, закоханих сердець зриваєтесь з місця, безжалісно розкручючи стрілки (Опускаю повзунок метронома) – коли ми щасливі, коли так кортить, мов Фауст, у розпачі, пристрасно прошепотіти: „Зупинися, мить!”. То станете на місці. Мов камінь, замрете смолою на гілці зрубаної ялинки. Часе, ви так любите у мить страшної безнадії зупинить нескінченний свій біг та з смаком роздивитись людей, бездушно кинутих в океан страждання та страху. (\Я йому не дав відкрити рота, швидко продовжував\)

Ви вбивця! Так! Товариш кат, погодтеся зі мною! Час плине, час йде, руйнуючи, немов швидка, безжалісна річка усе в своїй течії. Ми за гратами (Ставлю пальці гратами) секунд і хвилин. Часе! Ви позбавили всесвіт спокою. Стрілки годинників отруєнні людською кров’ю і ненародженними фразами, нездійсненними, мертвими мріями. Ви вбиваєте – не швидко, поступово, немов мікропорціями отрути, секндами людей. Матерей наших і дітей. Ви позбавили нас митців. Як жернова перетерли у нетрях годинників цілі покоління людей.

Легкоплинність – ваша суть! Але не думайте, що все це вам нічого не буде коштувати! Я засуджую вас до страти! Чуєте! (\Я тут особливо так підніс свій голос\). За смерть усіх міл’ярдів людей, що коли небудь гинули, за всі ваші знущання з нас, за невідповідальність \(Адже не можна просто так грати в життя, не думаючи)\, я веду вас на ешафот! Що ви можете сказати у свій захист.

І знаєте, що відповів він мені. Цей жалюгідний злодій, що не коштує і уваги. Він сказав так, тихо, але у той час з неприхованою пихатістю.

Він: Я просто йшов.

І все, розумієте. І все! Кудись подівся увесь мій бойовий дух. Якби він відперався, щось істерично кричав, я би і не задумався. Я вбив би Час! Але так...

Так легко. Він просто йшов... Повз нас, що взагалі його вигадали, повз Сталіна й Гітлера, повз Дантеса й Мартинова. Він, закривши від жаху очі проповз окопи Другой й Першої світової. Він був розіп’ятий разом з Христом на Голгофі.

Він був винний у всьому. Час винний. А чому б і ні? Він же йшов.

Просто йшов... Просто...

* * *

У будь-якому місті є невеличкі окольні вулички. Вулички, які не позначені на жодній з мап міста, вулички, котрі вкриває тонкий шар ефимерного пилу. Якщо в будете там, і зустріните випадково людину у чорному плащі, знайте, це Час. І, благаю вас, не забудьте моєго прохання, попросить у нього пробачення. Так, ні за що, не треба уточнювати. Попросіть пробачення у Часу.