Світлій пам'яті
мого незабутнього
дорогоцінного Вчителя,
Академіка
Георгія Степановича Писаренка,
чиє ім'я носить мала планета № 20963
Веде мене прозріннями
Учителя рука,
чуттями нерозривними
безмежно дорога,
і посмішками мудрими,
й завзяттям юних сил,
які золотокудрими
з любов'ю світ носив...
Замріяні, обидва ми
забули про резон:
шляхами необбитими
чарує горизонт.
А ним палає Істина –
зворушлива мета,
що трісками смолистими
міцніша за медаль.
Дівочі очі дивляться
на заздрощі взірцям,
теплом із нами діляться,
проміння шлють серцям.
Помітили Добро вони
і кличуть нас до дій –
туди, де обдаровано
літають сни Надій.
Здимає Щастя крилами –
від нього не відстать:
бажає, щоб горіли ми
небесному під стать.
Так звикли до незвичності,
що відкриття несуть,
звертаючись до Вічності,
до неї йдуть на суд...
|
|